ПОРАДИ ДЛЯ
БАТЬКІВ
РЕКОМЕНДАЦІЇ
БАТЬКАМ З УСПІШНОЇ
АДАПТАЦІЇ П’ЯТИКЛАСНИКІВ ДО
НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ
Будь - які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні
проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх
класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до
інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей
певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і
порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як
адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі,
але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.
1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і
обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини,
повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто
пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом
шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх,
виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного
керівника, шкільного психолога.
6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в
період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.
Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель,
телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї
індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині,
школі.
10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність,
звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим
життям.
11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням
самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати
своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як
позитивним, так і негативним.
13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються
гостро й хворобливо.
15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
Рекомендації
батькам п'ятикласників
1. Надихайте дитину на розповідь про шкільні справи.
Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням на зразок:
«Як минув твій день у школі?»чи «Яку ти сьогодні отримав оцінку?». Щотижня
обирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про
школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події й деталі, про які дитина повідомляє
вам, використовуйте їх надалі для того, щоб починати такі бесіди про школу.
Крім того, обов'язково запитуйте у вашої дитини про її однокласників, справи в
класі, шкільні предмети, педагогів.
2. Регулярно
розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку й взаємини з
іншими дітьми.
Без вагань поговоріть з учителем, якщо ви відчуваєте, що
не знаєте про шкільне життя вашої дитини, або про її проблеми, пов'язані зі
школою, або про взаємозв'язок її шкільних і домашніх проблем. Навіть якщо немає
особливих приводів для занепокоєння, консультуйтеся з учителем вашої дитини не
рідше, ніж раз на місяць. Під час будь-якої бесіди з учителем висловіть своє
прагнення зробити все можливе для того, щоб поліпшити шкільне життя дитини.
Якщо між вами й учителем виникають серйозні розбіжності, докладайте всіх зусиль,
щоб мирно розв'язати їх.
3. Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю
системою покарань і заохочень.
Ваша дитина не повинна розцінювати свою гарну успішність
як нагороду, а неуспішність — як покарання. Якщо дитина навчається добре,
частіше радійте, можна навіть влаштовувати невеликі свята із цього приводу. Але
виявляйте свою заклопотаність, якщо в дитини не все добре в школі, і, за
потреби, наполягайте на старанному виконанні нею домашніх і класних завдань.
Намагайтеся, наскільки це можливо, не встановлювати
покарань і заохочень: «Ти на півгодини більше можеш подивитися телевізор за
гарні оцінки, а на півгодини менше — за погані». Такі правила самі по собі
можуть призвести до емоційних проблем.
4. Знайте програму й особливості школи, де вчиться ваша
дитина.
Вам необхідно знати, яким є шкільне життя вашої дитини, і
бути впевненими, що вона здобуває гарну освіту в хороших умовах. Відвідуйте всі
заходи й зустрічі, організовані батьківським комітетом і педагогічним
колективом. Використовуйте будь-які можливості, щоб дізнатися, як ваша дитина
навчається.
5. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не
робіть їх самі.
Установіть разом із дитиною спеціальний час, коли
потрібно виконувати домашні завдання, отримані в школі, і стежте за виконанням
цих настанов, що допоможе вам сформувати позитивне ставлення до навчання.
Продемонструйте свій інтерес до домашніх завдань і переконайтеся, що дитина має
все необхідне для їх щонайкращого виконання. Однак, якщо дитина звертається до
вас із питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти
відповіді самостійно, а не підказуйте їх.
6. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що
викладають у школі.
З'ясуєте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім
установіть зв'язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.
Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги,
подарувавши книгу, за якою поставлений фільм, що сподобався. Або любов дитини
до ігор можна перетворити на прагнення дізнаватися що-небудь нове. Шукайте
будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в
школі, у домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну
кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб
пофарбувати якусь поверхню.
7. Особливі зусилля докладайте для того, щоб підтримувати
спокійну й стабільну атмосферу вдома, коли в шкільному житті дитини
відбуваються зміни.
Такі події, як перші кілька місяців у школі, початок і
закінчення кожного навчального року, перехід із початкової школи до середньої і
старшої, можуть призвести до стресу дитини шкільного віку. За будь-якої
можливості намагайтеся уникнути значних змін або порушень у домашній атмосфері
протягом цих подій. Спокій домашнього життя вашої дитини допоможе їй
ефективніше розв'язувати проблеми в школі.
Рекомендації
психолога батькам п'ятикласників
Виходячи з початкової школи, наші діти стикаються з іншим
способом шкільного життя - кілька кабінетів, а не один клас, багато викладачів,
а не одна вчителька. У цей період батьки повинні бути особливо уважні до своїх
чад, виконувати наступні правила:
Здоров'я:
Не забувайте
про зміну навчальної діяльності дитини вдома, створюйте умови для рухової
активності між виконанням домашніх завдань.
Спостерігайте
за правильною позою під час виконання домашніх завдань, піклуйтеся про
правильний світловий режим.
Попереджайте
короткозорість, викривлення хребта, тренуйте дрібні м'язи кистей рук.
Обов'язково
вводьте в раціон дитини вітамінні препарати, фрукти і овочі. Організуйте
правильне харчування.
Дбайте про
загартовування дитини, максимальну рухову активність, створіть в будинку
спортивний куточок, придбайте спортивний інвентар: скакалки, гантелі і т.д.
Виховуйте
відповідальність дитини за своє здоров'я.
Пам'ятайте:
1. Головне - абсолютне прийняття дитини з усіма її
перевагами і недоліками. Це запорука взаєморозуміння в родині.
2. Постарайтеся зрозуміти, з якими труднощами стикається
дитина при переході з початкової школи в основну. Не відмовляйте дитині в
допомозі при підготовці домашнього завдання, якщо вона попросить. При цьому не
робіть нічого замість дитини, робіть разом з нею, привчайте її до
самостійності.
3. Допоможіть п'ятикласнику запам'ятати імена, по
батькові та прізвища класного керівника та вчителів-предметників. Зустріньтеся
особисто з ними, встановіть контакт.
4. Не висловлюйтесь негативно про школу, про вчителів у
присутності дитини, навіть якщо вам здається, що для цього є привід.
Намагайтеся розібратися в проблемній ситуації, яка виникла. Краще, щоб вчитель
був вашим союзником.
5. Забезпечте своїй дитині дотримання оптимального для
цього віку режиму дня і зручне робоче місце вдома.
6. Подбайте про те, щоб у вашої дитини були друзі,
товариші з класу, запрошуйте їх у свій будинок.
7. Створіть дитині емоційний комфорт вдома, навчіться
правильно спілкуватися з підлітками.
8. Радійте досягненням своєї дитини. Не дозволяйте собі
порівнювати її з іншими дітьми, давайте оцінку не самій дитині, а її вчинкам.
9. Коли, звідки і в якому б вигляді не повернулася ваша
дитина додому, зустрічайте її з любов'ю.
10. Бути батьками не обов'язок і не професія. Це природна
людська потреба.
Золоті
правила для батьків
Більшість дітей - "звичайні".
Не робіть зі своєї дитини вундеркінда, окреслюючи непосильні вимоги,
орієнтуючи на недосяжні еталони.
Дитина повинна частіше відчувати задоволення від того, що вона щось може,
ніж тривожитись з приводу того чого не може зробити.
У різних дітей - різні здібності (розумові, художні, математичні,
організаційні, вольові, чуттєві). Здібності треба розвивати! Але ваше перше
завдання - визначити оптимум вашої дитини.
Не орієнтуйте навіть найбільш здібну
дитину на винятковість! На цьому шляху її чекає розлад із самою собою, бо
завжди поруч знайдеться хтось більш обдарований працелюбний.
Самоствердитися в житті може лише
активна дитина. Виховуйте людину дій , вчинку.
Дозволяйте дитині ризикувати. Залишайте за дітьми право на помилки, але
вчіть самостійно їх виправляти.
Не повчайте у незнанні! Правильно виховувати може лише той, хто знає дитину
- розуміє її чесноти і вади, відчуває її настрій, добре орієнтується в її
інтересах, смаках, цінностях, звичках, здібностях.
Не змішуйте поняття "хороша" і "зручна" дитина! Хороша
живе своїми думками і почуттями інших (тобто самостійна і чуйна). Зручна - це
дитина, яку дорослі «пристосували» до себе - слухняна, підкоряється вимогам.
безвольна.
Викорініть із своєї практики вираз: "Роби, раз я вимагаю".
Замініть цю форму вимоги іншою: "Роби, тому що цього не можна не
зробити". Зростаючи, особистість повинна звикнути до виконання вимог не на
догоду зовнішньому розпорядженню, а тому, що вони розумні, доцільні...
Довіряйте дитині. Людина, яка виростає у довірі, йде по життю спокійно,
зона відкрита, товариська, доброзичлива. Будьте терплячими! Ставтесь терпляче
до дитячих проявів: процес розвитку є випробуванням не лише для дорослих але й
для самої дитини. Виховуйте її вимогливою любов'ю.
Ніколи не кажіть, що за всіма життєвими проблемами не лишається часу на
виховання дитини. Ви виховуєте її щоденно своїм ставленням до життя, системою
своїх цінностей, своїми виборами. Ви виховуєте дитину своєю присутністю,
поглядом, жестом, посмішкою...
Будьте відповідальними! Безпечність - механізм, який продукує борги перед
долею дитини, перед її теперішнім і майбутнім. Відповідальний вихователь
передбачає наслідки своїх слів, своїх діл.
Оцінюючи результат, вчинок,
властивість дитини, вказуйте не лише на те чим ви незадоволені, а скоріше на
те, що вам подобається в ній, Не порівнюйте її з однокласниками з братиками чи
сестричками. Діти усі різні!
Порівнюйте дитину в її динаміці - якою вона була вчора, якою є сьогодні,
якою може бути завтра. Тобто, порівнюйте зростаючу особистість з самою собою.
Не ставтесь до дитини зневажливо. Зростаюча особистість повинна відчути
свою значущість, навчитись поважати себе. Тільки за цієї умови з неї виросте
людина з почуттям власної гідності, яка поважає тих хто її оточує.
|
Поважайте свою дитину!
|
|
|
Одна з основних
емоційних потреб дітей полягає в тому, щоб до них ставилися з повагою. Це і є
основа для встановлення з ними взаємодії. Якщо ми хочемо встановити зв’язок з
дитиною, нам необхідно звертатися з ним з такою ж повагою, яку очікуємо від
неї. Неповага боляче ранить. А ця біль викликає роз’єднаність між дорослими і
дітьми, яка порушує гармонію взаємин.
Протягом дуже довгого часу ми зверталися з дітьми як з людьми другого сорту, як з істотами менш значущими, ніж дорослі. Ідея проявляти до малюків ту же повагу, яку ми очікуємо від них, здається, можливо, дивною батькам, яких виховували за принципом “дитя потрібно бачити, але не чути”.
Дорослі часто
помилково вважають, що раз діти молодше них і у них менше знань і досвіду, то
вони не можуть так само тонко відчувати, як ми. Але ж у малюків такі ж
почуття, тільки вони більш незахищені і більш ранимі істоти. Ті ж слова чи
вчинки, які боляче ранять душу дорослої людини і змушують відчувати
відсутність поваги, надають точно такий же вплив і на дітей. Почуття власної
гідності є навіть у новонародженого. Те, що може поранити дорослого, точно
так само діє і на малюка.
Одна з найчастіших скарг, які ми чуємо від батьків, полягає в тому, що діти ні до кого і ні до чого не ставляться з повагою. Але як вони можуть відчувати повагу до інших, не отримуючи її самі? Діти не народжуються нахабними і грубими, вони цьому навчаються.
Якщо ви хочете
дізнатися, чи не є ваші слова, звернені до дитини, зневажливими, запитайте
себе: “Хіба я сказав би те ж саме і таким же тоном моєму хорошому другу?”
Якщо відповіддю буде “ні”, значить, ваші слова були зневажливими.
Блискучий уривок з
Ерми Бомбек під назвою “Звертайтеся з друзями і з дітьми однаково”. Бомбек
подумки уявляє, що запросила на обід друзів, і каже їм ті ж фрази, які багато
хто з нас чули в дитинстві.
“Закрий двері. Тут
тобі не прохідний двір!”
“Я не для того простояла цілий день біля плити, щоб ти клювала, як пташка”. “Сиди прямо, інакше твій хребет буде кривий, як штопор”.
Батьки вибухають
реготом від однієї думки, що могли б спілкуватися з друзями подібним чином, а
потім починають усвідомлювати, що, коли вони говорять подібним чином з
дітьми, це виглядає в такій же мірі нешанобливо. Розмовляти з малюками з
такою ж повагою, з якою ми спілкувалися б з приятелями, не означає, що ми
повинні поводитися з ними як з дорослими, або бути завжди поблажливими, або
ніколи не виявляти гніву.
Здебільшого
зневажливі фрази, які ми говоримо дітям, стали вже настільки звичними, що
вимовляються автоматично. Люди подібно записуючих пристроїв. Кожне почуте
слово фіксується у підсвідомості. Дорослі носять в собі “записи” зневажливих слів,
які вони чули в дитинстві. Коли поведінка дитини починає діяти нам на нерви,
ми ніби натискаємо на кнопку “пуск” нашого записуючого пристрою, старі записи
починають прокручуватися, і ми ловимо себе на тому, що повторюємо те, що чули
від дорослих, коли самі були дітьми.
Дев’яносто п’ять
відсотків з того, чому вчаться діти, моделюється дорослими. Малюки, як
дзеркало, відображають на нас всі наші слова і дії. Коли б і що б ми не
говорили, ми служимо зразком для наслідування. У пам’яті дітей “записується”
кожне сказане нами слово. Своїм зневажливим ставленням до дитини ми показуємо
їй, що можна нешанобливо ставитися до інших людей.
Діти роблять те ж саме, що робимо ми, а зовсім не слідують нашим вказівкам. Тому проявляйте повагу до оточуючих і ставитеся так само до малят. Крім того, вчіться уважно слухати дітей. Це розвиває їх мовні навички.
Коли дорослі
критикують дітей, читають їм нотації, намагаються присоромити, висміяти,
опускаються до грубих наказів, крику, погроз і ляпасів, вони заподіюють
малюкам емоційний біль. Дитина отримує душевну травму, її мислення
відключається, вона не сприймає те, що дорослий хоче донести до неї, не
розуміє, що можна робити, а чого не можна. Малюк може тільки запам’ятати
сказане, а потім імітувати сформовану модель. Якщо ми беремо на себе
зобов’язання підтримувати душевний взаємозв’язок з нашими дітьми, ми повинні
усвідомити необхідність попрацювати над тим, щоб перестати поводитися з
малюками нешанобливо. Ми самі повинні стати такими людьми, якими хочемо
бачити в майбутньому наших дітей.
Не ігноруйте дитину,
коли говорите про неї з іншими дорослими в її присутності.
Ми звикаємо
обговорювати своїх малюків з друзями, членами сім’ї та іншими людьми. І не
завжди вчасно спохвачуються, коли помічаємо, що дитина підросла і вже все розуміє.
Уявіть собі таку картину: ваша подруга стоїть поряд з вами, а ви розповідаєте
про неї другу, не звертаючи на неї уваги. Адже дорослі саме так чинять по
відношенню до дітей.
Поважайте дітей і ця повага повернеться до вас. |
|
|
Головні умови виховання
дітей у сім’ї
|
|
|
Сімейний клімат. Як треба виховувати свою дитину? Як правило, батьки чекають
конкретної відповіді на це питання: виховувати строго або поблажливо? карати
або не карати? виховувати авторитетно або по-товариському? почуттям або
розумом? Ці та інші подібні питання, звичайно, мають право на існування,
проте в даний час стає ясно, що питання ці не є головними. Крім того, з цими
питаннями пов’язане виникнення у батьків побоювання, що виховувати вони не
вміють, що щось роблять погано, щось вже невиправно зіпсували, а сама ця
невпевненість погано відбивається на вихованні дітей.
Виховання в широкому
сенсі цього слова – це не тільки умисний вплив на дитину в моменти, коли ми
її повчаємо, робимо зауваження, заохочуємо, сваримо або караємо. Часто значно
більше діє на дитину приклад батьків, хоча ті свій вплив можуть і не
усвідомлювати. Кілька слів, якими обмінялись між собою батьки, можуть
залишити в дитині значно більший слід, ніж довгі повчання, які часто не
викликають в неї нічого, крім відрази ; точно таку ж дію може надати і
розуміюча усмішка, кинуте мимохідь слово і т. п.
Результати
досліджень показали, що між дітьми, яких виховували в строгості (з
покараннями) з дітьми, яких виховували більш м’яко (без покарань) – якщо не
брати крайні випадки – немає великої різниці. Отже, виховний вплив сім’ї-це
не тільки ряд цілеспрямованих виховних моментів, він складається в чомусь
більш істотному.
Що, власне,
залишається в нашій пам’яті від дитинства, коли ми вже стали дорослими, коли
вже забуваються окремі випадки, що відбувалися з нами в цей період? Очевидно,
в пам’яті залишається щось, що нас формувало насамперед: якась особлива
атмосфера рідного дому, пов’язана з багатьма щоденними незначними подіями,
або страх, який ми переживали у зв’язку з багатьма, незрозумілими для нас
подіями. Саме така спокійна і радісна або напружена, повна побоювання і
страху атмосфера найбільше діє на дитину, на її ріст і становлення, накладає
глибокий відбиток на весь її подальший розвиток.
Сьогодні ми знаємо,
що характер цієї сімейної атмосфери визначається насамперед тим, як члени
сім’ї спілкуються один з одним. Є дружні сім’ї, в яких ніхто не залишається
осторонь, де немає тих, хто пригнічує ініціативу і активність інших. У сім’ї
панує атмосфера емоційного тепла, тут діляться один з одним думками і
переживаннями. Тут панує згода, суперечності не приховують, а намагаються їх
вирішити. Говорити в сім’ї прийнято відкрито: тут що говорять, те і думають,
ніщо не ховається, нікому не треба викручуватися і брехати. Кожен тут
говорить не тільки про свої власні переживання, але вміє і вислухати іншого.
В таких сім’ях люблять сміх і гумор, немає злого колючого сарказму, не почути
огульного осуду всього і всіх. Батьки тут поважають і підтримують одне одного
– не очорнюють один одного в очах дитини, що не підривають авторитет. І що
важливо – в цих сім’ях прийнято правдиво розповідати про свої переживання
поза сім’єю. Сім’я, таким чином, перетворюється на світ, в якому відбивається
все життя і де всі труднощі долаються за допомогою всіх членів сім’ї.
Само собою
зрозуміло, що сімейний клімат міняється; на ньому відбиваються труднощі, з
якими люди зустрічаються, що тут не завжди стоять сонячні дні. Багато чого
змінюється в міру того, як діти підростають, а сили батьків убувають, вони
старіють. Як у природі, наприклад, змінюється погода, так змінюється і
сімейна атмосфера -один день може бути ясним і сонячним, а другий – похмурим,
іноді може вибухнути і гроза. І все-таки можна говорити про існування певного
клімату, характерного для тієї чи іншої сім’ї, він і становить те головне, що
більшою мірою визначає емоційний, соціальний та інші види розвитку дитини.
Методи
виховання. Ми вже говорили, що у вихованні дитини
вирішальну роль грає сімейний клімат, обумовлений взаємовідносинами членів
сім’ї. Однак не можна повністю заперечувати значення виховних методів і
прийомів, за допомогою яких батьки цілеспрямовано впливають на дитину. Різні
позиції, з яких дорослі підходять до виховання своїх дітей, можна
охарактеризувати наступним чином: насамперед-це різна ступінь емоційної
участі, авторитетності та контролю за вихованням дітей, і, нарешті, – це
ступінь участі батьків у переживаннях дітей.
Холодне, емоційно
нейтральне ставлення до дитини несприятливим чином відбивається на її
розвитку, воно гальмує її, збіднює, послаблює. У той же час емоційне тепло, в
якому дитина має потребу так само, як і в їжі, не слід видавати в надмірній
кількості, завалюючи малюка масою емоційних вражень, прив’язуючи її до
батьків в такій мірі, що вона стає нездатним відірватися від сім’ї і почати
жити самостійним життям. Виховання не повинно стати ідолом розуму, куди
почуттям, емоціям вхід заборонений. Тут важливий комплексний підхід.
Слід докладніше
зупинитися на питаннях авторитету у вихованні дітей. Ще на початку минулого
століття виховання дитини зводилося до того, що малюк мав навчитися, перш за
все, слухатися батьків, слухатися беззаперечно, йому слід було слухатися
точно так же своїх вчителів, майстра, начальника, беззаперечно дотримуватися
законів, що діяли в його суспільстві. Цей дух абсолютного сліпого послуху
зараз повністю або частково зник з наших сімей. Сьогодні ми є свідками
шанобливого ставлення батьків до своїх дітей, більшою демократичності їхніх
взаємин. Демократизація суспільних відносин, природно, сприяла і розвитку демократизації
всередині сім’ї.
Однак не слід
забувати, що сім’я є особливим громадським інститутом, де між батьками і
дітьми не може бути такої рівності, як між дорослими членами суспільства. І
хоча ми вважаємо, що сьогодні слід надавати дитині більше свободи, щоб вона
була більш самостійною, могла діяти з більшою відповідальністю, все-таки не
слід забувати, що життєвий досвід дитини ще занадто обмежений. Тому вона
повинна знати, що є певна область, де вона вільна діяти вільно, але є й інша,
де повинна підкоритися. У тих сім’ях, де відсутній контроль за поведінкою
дитини і вона не знає, що правильно, а що – ні, з цієї невпевненості випливає
і її власна нетвердість, а іноді навіть і страх.
У соціальному плані
дитина найкраще розвивається таким чином, що ставить себе на місце того, кого
вважає авторитетним, мудрим, сильним, ніжним і, люблячим. Дитина ототожнює
себе з батьками, які мають ці цінні якості, намагається наслідувати їх. Лише
батьки, які користуються авторитетом у своїх дітей, можуть стати для них таким
прикладом. Важливо, правда, щоб це був природний авторитет, заснований на
великому досвіді, мудрості, силі та доброті, щоб слухняність дитини була
добровільною і свідомою. Для малюка, який більшу частину часу проводить з
матір’ю, вона є природним і необхідним авторитетом. Старша дитина вже розуміє
структуру сім’ї і здатна розуміти що доповнюють один одного ролі батьків.
Отже, найголовніше в сімейних відносинах – відносини між подружжям, їх
взаємодоповнювані ролі і їх єдина лінія у вихованні дитини, коли жоден з них
не підриває ні авторитету, ні любові іншого.
Зі сказаного
випливає і наш погляд на роль покарань у вихованні дітей. Дитина вчиться
багато чого розуміти таким чином, що їй ясно дають знати, що є правильним, а
що – ні: вона потребує заохочення, визнання, похвалу чи іншу форму схвалення
в разі, якщо чинить правильно, і в критиці, незгоді і покаранні у випадку
неправильних вчинків. Діти, яких хвалять за хорошу поведінку, але яких не
карають при неправильних діях, зазвичай вчаться всьому більш повільно і з
труднощами. Такий підхід до покарання має свою обґрунтованість і є цілком
резонною складовою частиною виховних заходів.
При цьому не слід
забувати, що позитивні емоційні переживання повинні переважати над
негативними в процесі виховання дітей, тому дитину слід частіше хвалити і
заохочувати, ніж лаяти і карати. Про це батьки часто забувають. Їм іноді
здається, що вони можуть зіпсувати дитини, якщо зайвий раз похвалять її за
щось хороше; хороші вчинки вони вважають чимось звичайним і не бачать того, з
якими труднощами далися вони малюкові. І батьки карають дитину за кожну,
погану оцінку або зауваження, принесені ним зі школи, тоді як успіху (хоча б
відносного) вони не помічають або навмисно недооцінюють. Насправді ж їм би
слід було чинити навпаки: за кожен успіх дитини треба похвалити і постаратися
не помітити її невдач, які трапляються з нею не так вже й часто.
Далі в питанні про
покарання не слід забувати про те, що воно має слідувати відразу ж за
провиною. Якщо дитина не знає, за що її карають, то і покарання не має
ніякого сенсу і навіть може принести дитині шкоду.
Природно, покарання
ніколи не повинно бути таким, щоб воно порушувало контакти між дитиною і
батьками. Фізичні покарання, крім швидше символічних ляпанців зовсім
маленької дитини, не повинні застосовуватися, найчастіше вони свідчать про
безсилля вихователя. Фізичні покарання викликають у дітях почуття приниження,
сорому і не сприяють розвитку самодисципліни: діти, яких карають подібним
чином, як правило, бувають слухняними лише під наглядом дорослих, і
поводяться зовсім по-іншому, коли поруч з ними їх немає.
Розвитку свідомості
швидше сприяють покарання “психологічні”: якщо ми дамо дитині зрозуміти, що
не згодні з ним, що хоча б на якийсь момент вона не може розраховувати на
нашу симпатію, що ми на неї сердимося і т.п. Почуття провини, пробуджене нами
в дитині, є сильним регулятором її поведінки і тоді, коли дитина залишається
без нагляду дорослих. Необхідно пам’ятати, що і почуття провини може бути
занадто сильним, від чого починає страждати будь-яка активність дитини. Яким
би не було покарання, воно не повинно викликати в дитині відчуття, що вона
втратила батьків, що її особистість принижена і відкинута. Отже, можна
сказати, що хоча покарання і відіграє певну роль у вихованні дітей, до нього слід
вдаватися з великою обережністю.
Крім любові і
авторитету, успіх виховання визначається і мірою співпереживання батьків по
відношенню до дитячих вчинків. Батьки по-різному поділяють з дітьми все
пережите, їх радощі і прикрощі. Деякі батьки знають багато про своїх дітей,
інші ж – майже нічого. Є й такі батьки, для яких залишаються непомітними
важкі душевні потрясіння їхніх дітей, а в разі несподіваної для них трагедії
вони не перестають дивуватися. З іншого боку, деякі батьки мало не примушують
дитину до довіри, а якщо дитина щось приховує від них, вони вважають це
невдячністю і ображаються на неї. Дитина, вихована таким чином повністю
відкриває свій внутрішній світ, починає відчувати себе позбавленою права мати
щось своє, особисте, потаємне, що належить тільки їй. Це почуття добре
висловила одна дівчинка, коли на пропозицію намалювати свою сім’ю вона в
якості сюжету свого малюнка вибрала мати, що стоїть на колінах в кімнаті
дівчинки і риється в її письмовому столі, під малюнком дівчинка написала: “Як
мама риється в моїх особистих речах”.
Діти взагалі дуже
вірно зображують поведінку своїх батьків і весь сімейний клімат за допомогою
типових ситуацій щоденної сімейного життя. Деякі хлопці на запропоновану
тему: “Відпочинок сім’ї в неділю” малюють сценку відпочинку сім’ї, де всі
задоволені і тримаються за руки. Інші діти зображують сім’ю, дружно яка
сидить за столом, де всі разом зайняті чимось цікавим. Темою ж інших дитячих
малюнків стають прояви взаємної грубості членів сім’ї, биття і загрози. Не є
рідкістю і малюнки, на яких дитина зображує себе самотньою, ізольованою від
усіх людей, або малюнки, де люди взагалі відсутні, де рідний будинок
порожній, схожий на якусь нічліжку, куди люди приходять лише переночувати.
Відносини між
братами і сестрами. Сім’я з однією дитиною була
раніше винятком, сьогодні таких сімей дуже багато. В деякому роді одну дитину
виховувати легше, батьки можуть приділити їй більше часу і сил; дитині також
не доводиться з кимось ділити любов батьків, у неї не виникає приводу для
ревнощів. Але, з іншого боку, положення єдиної дитини незавидне: їй не
вистачає важливої життєвої школи, досвід якої лише частково може заповнити
її спілкування з іншими дітьми, але яку повною мірою не можна замінити.
У сім’ї, де є кілька
дітей, ситуація буває зазвичай більш складною, ніж в сім’ях з однією дитиною.
Однак ця складність взаємовідносин у великих сім’ях має дуже важливе значення
для соціального дозрівання дітей, а при певних обставинах сприяє зростанню
почуття задоволеності у батьків, сприятливо впливає на розвиток їх
особистості. Виростаючи разом зі своїми братами і сестрами, дитина набуває
багато цінного для життя: вона вчиться взаємодопомоги в процесі спілкування з
істотами, такими ж слабкими і залежними, як і вона сама, вона звикає не лише
брати, а й давати, вчиться вчити інших – тих, хто менше і слабкіше неї, вона
пізнає вигоди співробітництва в порівнянні з постійним суперництвом і
сварками, користується не тільки словом “я”, але знає і слово “ми”, вчиться
ділитися не тільки іграшками, а й увагою з боку дорослих, яке, незважаючи на
їх любов, не належить тепер їй одній. Школа великої родини – це відмінна
школа, де діти вчаться не бути егоїстами.
Проте вплив братів і
сестер на розвиток дитини не настільки сильний, щоб можна було стверджувати,
що єдина дитина в своєму соціальному розвитку обов’язково повинна відставати
від дитини з великої родини. Справа в тому, що життя у великій родині несе з
собою ряд конфліктних ситуацій, які не завжди вдається правильно вирішити
дітям та їх батькам. Перш за все це взаємні ревнощі дітей: спостереження
показали, що у великих сім’ях це звичайне явище, що просто немає таких братів
і сестер, які б не ревнували один одного. Однак більшість дітей вміє подолати
це почуття, знайти шлях до врегулювання своїх взаємин, хоча, може бути і не
відразу.
Проблеми, звичайно,
виникають там, де батьки нерозумно порівнюють дітей один з одним і говорять,
що одна дитина краща ніж інша, розумніша, миліша і т.п. Дуже часто сварки між
братами і сестрами батьки намагаються вирішити так, що відповідальність за
них зазвичай звалюють на старшу дитину, яка, з їхньої точки зору, має бути
розумніша, яка у всьому, що б не трапилося, буває винна. Якщо дитину весь час
і не в її користь порівнюють з її братом або сестрою, якщо вину постійно
звалюють на неї, у неї виникає відчуття несправедливості, гіркоти, гніву
проти того, хто до неї так відноситься.
Іноді батьки
вважають, що ревнощів між братами і сестрами не буде, якщо вони справедливо
розділять між дітьми і кожному з них дадуть однакову частку смачних речей,
іграшок, подарунків і т.д. Однак речі і предмети – це скоріше привід для
суперечки і заздрості , ніж їх пряма причина. Очевидно, не так важливо
справедливо ділити речі, як зробити те ж саме стосовно симпатії, похвал, –
визнання і захоплення, точно так само, як і сварки та покарань. Невигідне
становище старшої і молодшої дитини в сім’ї також несе з собою ряд проблем.
Звичайно, у старшої дитини має бути більше обов’язків, але дорослим не слід
забувати похвалити її, визнавати її авторитет, що зміцнить в ній почуття
власної значущості.
Однак треба стежити
і за тим, щоб обов’язки, які покладаються на старших дітей, були їм під силу
і не на шкоду занять іншими цікавими справами. Старші діти, порівнюючи себе
зі своїми товаришами, часто таять образу на свого молодшого братика або
сестричку, яких їм доводиться “тягати за собою”, а залишившись з ним
наодинці, вони можуть і образити їх. Молодші діти в такому разі в помсту
починають ревіти голосніше звичайного, скаржитися по кожній дрібниці.
Батьки, яким доводиться
вирішувати дрібні дитячі суперечки, повинні вести себе дипломатично. Їм слід
звертати увагу дітей і на те, що якісь невигідні сторони, пов’язані з
існуванням братів і сестер, компенсуються багатьма вигідними моментами.
Найгірше, звичайно, якщо сварки між дітьми переростають в конфлікт між
батьками, які починають дорікати один одного в невмінні виховувати, в занадто
поблажливому ставленні до дитини, в результаті всередині сім’ї виникають
ворожі угруповання. Звинувачувати людину в тому, що вона погано щось робить –
це значить викликати почуття гіркоти або різку реакцію з її боку, що зазвичай
не призводить ні до чого хорошого. Батьки, які вміють жити в мирі та злагоді,
є кращою моделлю хороших відносин між дітьми. Отже, сімейні відносини вчать
дитину вмінню знайти шлях до співіснування з іншими людьми в дусі дружби і
співробітництва.
Роль бабусь і
дідусів у вихованні дітей. Сім’я-це не тільки батьки та
діти. Більшу чи меншу роль в ній часто грають бабусі й дідусі, а іноді й інші
родичі. Незалежно від того, живуть вони разом з родиною чи ні, їх вплив на
дітей не можна випускати з уваги.
Перш за все слід
сказати про допомогу, яку надають сьогодні бабусі й дідусі в догляді за
дітьми. Вони піклуються про них, поки батьки на роботі, доглядають за ними
під час хвороб, сидять з ними, коли батьки вечорами йдуть у кіно, театр або в
гості, тим самим в якійсь мірі полегшуючи батькам їх працю, допомагаючи їм
зняти напругу і перевантаження. Бабусі й дідусі розширюють соціальний
кругозір дитини, який завдяки їм виходить з тісних сімейних рамок і набуває
безпосередній досвід спілкування зі старшими людьми.
Дідусі й бабусі
завжди відрізнялися здатністю дати дітям якусь частку свого емоційного
багатства, чого не встигають іноді зробити батьки дитини або із-за нестачі
часу, або через свою незрілість. Кажуть, що між старими людьми і дітьми існує
якийсь “містичний зв’язок”: казка, яку розповідає дідусь, набагато цікавіше,
ніж та ж сама, розказана батьком. Дідусь і бабуся займають у житті дитини і
тому таке важливе місце, що вони нічого не вимагають від неї, не карають її і
не лають, але постійно діляться з ним своїм душевним багатством. Отже, роль
їх у вихованні малюка безперечно важлива і досить значна. Однак не завжди
вона позитивна.
Нерідко багато
бабусь й дідусів псують дітей зайвою поблажливістю, надмірною увагою, тим, що
виконують кожне бажання дитини, задаровують подарунками і мало не купують її
любов, перетягуючи на свій бік. У відносинах бабусь і дідусів зі своїми
внуками є й інші “підводні рифи”. Справа в тому, що вони підривають авторитет
батьків, коли дозволяють дитині робити те, що вони заборонили. Трапляється,
що бабусі беруть на себе роль матері, затуляючи собою справжню матір дитини.
Іноді бабусі й дідусі вимагають, щоб всі з ними ділилися, хочуть бути в курсі
всіх сімейних справ, все вирішувати самі. Головна трудність тут у тому, що
вони мають іноді вирішальний вплив на дитину, проте відповідальності за неї
вже не несуть, і коли у вихованні щось йде не так, вони звинувачують в цьому
батьків.
Труднощі, пов’язані
з впливом на дітей бабусь і дідусів , звичайно, в кожній сім’ї бувають
різними, багато що залежить від близькості стосунків (спільне або окреме
проживання), від періоду життя сім’ї (найсерйознішим є період початкового
пристосування), від того, чиї це батьки (матері або батька), від соціальної
зрілості сім’ї і від багатьох інших обставин. Для молодих і старих сьогодні,
ідеальної представляється модель “близькі стосунки на відомій відстані”:
молода сім’я живе окремо, але ходить в гості і користується послугами старих
батьків, в свою чергу, молоді допомагають старим пережити хвороби та
самотність.
Однак у кожному разі
спільне співіснування поколінь є школою особистої зрілості, іноді суворої й
трагічною, а іноді – що приносить радість, що збагачує взаємини людей. Більше,
де б то не було, люди тут вчаться взаєморозумінню, взаємної терпимості,
повазі і любові. І та сім’я, якій вдалося подолати всі труднощі відносин із
старшим поколінням, дає дітям багато цінного для їх суспільного, емоційного,
морального і психічного розвитку.
Сучасна сім’я. Не тільки сама дитина, а й сім’я як соціальна одиниця в своєму
розвитку проходить через труднощі, іноді переживаючи і серйозні кризові
моменти. В деяких випадках труднощі, спостережувані у розвитку дитини, є
відображенням проблем сім’ї, ознакою порушення нормальних сімейних відносин.
І щоб допомогти дитині, треба перш за все допомогти родині.
Сучасна сім’я
відрізняється від сім’ї минулого. Багато сьогодні говориться про її хиткість,
ранимість, кризовому становищі. Занадто часто сьогоднішні сім’ї розпадаються,
а серед тих, які все-таки зберігаються, багато переживають внутрішні колізії
і конфлікти. Звичайно, вплив сімейних колізій, розпаду сімей на дитину може
бути дуже сильним, особливо в тому випадку, якщо батьки не зможуть уберегти дитину
від сварок і взаємних образ. Нерідко можна чути, що сьогоднішня сім’я вже
зжила себе і що її слід було б чимось замінити.
Але, незважаючи на
втрати і кризові ситуації, які доводиться, переживати і долати родині,
пристосовуючись до нових суспільних умов, значення її не зникає, а швидше
навіть зростає. Немає жодних сумнівів у тому, що сім’я, як правило, є
найкращим середовищем для виховання дітей, а часто і міцним емоційним
“притулком” для дорослих. Зусилля допомогти родині у вирішенні її
економічних, соціальних та інших проблем є у час більш доречними, ніж
розмови, які засуджують сім’ю яка зжила себе як застарілий інститут.
Однак не можна
проходити повз важкого морального збитку, що наноситься дитині постійними
сварками, грубістю, докорами, взаємними звинуваченнями батьків. За будь-яку
ціну зберегти сім’ю заради дитини – це не завжди найкраще рішення для дітей.
Розлучення з домовленістю про взаємні контактах батьків з дитиною може стати
розумним виходом із складної ситуації, часто і дитина в таких випадках стає
більш спокійною. Перед неповною сім’єю або родиною, яка зазнала зміни, в
питаннях виховання стоять більш важкі завдання, багато проблем тут як би
зводяться до степеня. Але якщо їй вдасться створити для дитини спокійну
обстановку, задовольнити її найелементарніші емоційні потреби, то і ця сім’я
може забезпечити не тільки щасливе дитинство, а й з’явиться хорошим прикладом
правильного виконання батьківських обов’язків, що стане в нагоді їй в
майбутньому житті.
Нині завдання
виховання стали більш складними. Справа в тому, що у всіх областях життя
відбуваються сьогодні різкі зміни. Протягом життя одного покоління повністю
змінився спосіб життя людей. Якщо раніше батьки готували своїх дітей для
вступу в світ, який вони добре знали, який був таким же, як і той, в якому
вони жили самі, де діяли ті ж самі закони і вимоги, то сьогоднішні батьки
готують своїх дітей для вступу в життя , якого вони не можуть знати, про
вимоги якого вони не мають поняття. Недостатньо сьогодні дати дітям одні лише
готові знання: через двадцять-тридцять років вони, можливо, не будуть мати
ніякої ціни; щеплені навички та вміння їх теж навряд чи виручать, так як
докорінно зміниться все виробництво і весь спосіб життя; навряд чи їм
допоможе і послух – кого вони слухатимуть, ставши дорослими?
Думаємо, що тут є
тільки один вихід: вчити дитину змалку самостійного, творчого мислення, який
допомагає знаходити нові рішення в нових ситуаціях, вчити її критично
ставитися до чужих поглядів і думок, бути терпимим до думки інших, але
принциповим і вимогливим до себе самої. Виховання дитини сьогодні повинно
стати чимось більшим, ніж простою передачею готових знань, умінь, навичок і
стилю поведінки. Справжнє виховання сьогодні – це постійний діалог вихователя
з дитиною, в процесі якого дитина все в більшій мірі освоює здатність до
прийняття самостійних рішень, що допоможе їй стати повноправним членом
суспільства, наповнить його життя змістом.
|
|
|
Як навчити дітей
говорити правду
|
|
|
У дослідженні, взяли
участь 372 дитини віком від 4 до 8 років. Виявляється, щоб дитина говорила
правду, не потрібно карати її, коли вона бреше, пише Psych Central . Вчені
залишали дітей у кімнаті одних на хвилину. На столі поруч з дитиною лежала
іграшка, але вона не повинна була дивитися на неї, поки дорослі були
відсутні. Що відбувалося в кімнаті записувалося на приховану відеокамеру.
Повернувшись,
дослідники запитували дитину, чи дивилась вона на іграшку. 67,5% дітей не
послухалися дорослих (251 дитина з 372). Чим старше були діти, тим рідше вони
підглядали. Приблизно дві третини дітей збрехали, відповідаючи на питання про
те, чи дивилися вони на іграшку (66,5%). З віком діти брехали частіше і
сильніше наполягали на своєму.
Брехати дітей
змушував страх перед покаранням. Дитина не обманювала, якщо думала, що
набагато краще буде сказати правду. Маленькі діти частіше говорили правду,
вважаючи, що так вони догодять дорослим. Учасники, які були старше, брехали
рідше в тих випадках, коли знали: сказавши правду, вони вчинять правильно.
Так, карати за брехню неефективно. Це корисна інформація для батьків і
вчителів, які хочуть, щоб діти були чесними.
|
|
|
Як навчити дитину
ділитися
|
|
|
Діти, як правило,
люблять допомагати іншим. Однак ділитися чимось їм зазвичай не подобається. У
новому дослідженні взяли участь 57 дітей у віці від 3 до 5 років. Неврологи
вивчали мозкову активність учасників за допомогою ЕЕГ і стежили за рухами
їхніх очей. Вчені намагалися передбачити, чи виявить дитина щедрість чи ні,
пише Science World Report .
Дітям показували
короткі мультфільми з просоціальною і антисоціальною поведінкою. Тобто, герої
мультфільму допомагали або шкодили один одному. Потім учасникам подарували
десять наклейок. Після цього дітей запитали, чи хочеться їм поділитися
наклейками з незнайомою дитиною. Дослідники виявили, що від того, який
мультфільм показували дітям, залежало те, чи захочуть вони поділитися з
іншими. Зокрема, діти поводилися більш щедро після мультфільму, в якому один
герой допомагав іншому. Результати не залежали від статі і віку учасників.
Крім того, вчені
помітили різницю в активності мозку дітей при перегляді мультфільмів. По ній
теж можна було передбачити, наскільки щедро поведе себе дитина. Дослідники
припустили, що така активність – відображення моральної оцінки, яка тільки
починає розвиватися. Зазвичай з віком діти стають більш щедрими. Фахівці
прийшли до висновку: для того, щоб навчити дітей ділитися з іншими, потрібно
подавати їм позитивний приклад.
|
|
Зараз канікули і наші
школярі ... прагнуть відпочити, але ... відпочивання повинно бути і корисним. Я
попросила свою доню виписувати англійські слова і вчити їх. Ну що такого
складного?
Сьогодні дзвонить мені 9-на моя донька і ... плаче. Говорить, що не може запам"ятати
жодного слова... і що вона ... нездара.
Звичайно, заспокоїла її і ... тепер не знаю, як зробити так, щоб поєднати навчання
і відпочинок школяра. Ваші поради?
Вирази,
які боляче травмують дитячі душі, вирази, яких бажано уникати:
Я тисячу раз тобі казав…
Невже тобі не зрозуміло, що…
Скільки разів треба повторювати…
Всі люди…, а ти…
Ну на кого ти схожа?..
Що ти до мене причепилась?..
Ти такий, як твій батько (мати)…
Я тисячу раз тобі казав…
Невже тобі не зрозуміло, що…
Скільки разів треба повторювати…
Всі люди…, а ти…
Ну на кого ти схожа?..
Що ти до мене причепилась?..
Ти такий, як твій батько (мати)…
Важливі для дітей
компліменти батьків
Що ви відчуваєте, коли хто-небудь робить комплімент про ваше взуття,
приготовлену вами їжу чи про те, як ви впорались із роботою? Ви відчуваєте
піднесення. Але що ви відчуваєте, коли свої захоплення висловлює той, хто
по-справжньому дорогий вам? Так, це неймовірне почуття. А зараз лише уявіть
силу компліментів, мова про які піде в цій статті. Адже дитина, яка відчуває,
що мама її цінує та схвалює, здатна змінити світ. Дитина, яка знає, що мама
вважає її чудовою, краще справляється із проблемами, які виникають на її
життєвому шляху.
Дослідження показують, що найбільше сприяє формуванню мотивації дітей та́
похвала, яка відзначає їх важку, старанну роботу, способи досягнення цілей і
такі риси характеру, як завзятість і відданість справі. Але не забувайте і про
інші компліменти – кажіть дітям, які вони чудові та красиві (усі діти чудові та
красиві в очах своїх матерів), які вони сильні й добрі (діти швидше стають
такими, якими ми їх уважаємо) і які вони взагалі дивовижні (адже кожна дитина
дивовижна).
Ось десять компліментів, які діти повинні чути в різних випадках свого
життя.
Робіть компліменти про особливості характеру дитини. Ми живемо у світі, де
не вчать щирості, чесності та принциповості, та й не надто на них розраховують.
Коли наші діти демонструють прояви чесності, доброти, надійності й вірності, це
чудова нагода, щоб відвести їх убік і щиро похвалити.
Робіть компліменти про зразкову й шанобливу поведінку. Найлегше
висловлювати несхвалення й помічати лише помилки, промахи й недоробки дитини.
Але, замість того щоб тільки й робити, що чекати неслухняної або неповажної
поведінки (яка не забариться вас засмутити), краще спробуйте помічати
слухняність і повагу: «Я іноді забуваю тобі це казати, але ти чудовий хлопець,
і я ціную те, як ти ставишся до мене – до своєї мами».
Робіть компліменти дітям просто за те, що вони частина вашої родини.
«Щоразу, коли я дивлюсь на тебе, то вдячна Богу, що я твоя мама». Діти повинні
розуміти, що їх цінують просто за те, що вони є.
Робіть компліменти участі дитини в житті родини. «Прибирання зі столу
(підмітання, винесення сміття) – це корисна справа. Я високо ціную твій внесок
у благополуччя нашої родини». Діти повинні розуміти, що те, що вони роблять,
приносить користь, що дорослі помічають це, що їх посильна допомога є цінною
частиною сімейного життя.
Робіть компліменти про якість роботи дітей. «Ось що називається чиста підлога!»,
«Ти зібрав усе листя у дворі, навіть жодного листочка не залишилось. Молодець!
Я так рада, що ти серйозно ставишся до своєї роботи, це помітно». Завжди варто
відзначати високий рівень виконання роботи.
Робіть компліменти про зусилля дитини, навіть якщо результат не найкращий.
«Твоя готовність допомагати радує мене! Тепер нам треба навчитись виносити
сміття в контейнер, не розкидаючи його по дорозі!». Компліменти можуть бути
важливою частиною нашої ролі вчителів.
Робіть дитині компліменти, коли вона осягає щось нове. «Я приємно вражена!
Ти значно просунувся в математиці!», «Відмінно! Я не здивована результатом
після того, як ти так наполегливо попрацював». Доречний комплімент підтримує
позитивний настрій.
Робіть компліменти про почуття стилю дитини, навіть якщо ви не зовсім
поділяєте її смак. Ми ж не хочемо робити з наших дітей клонів. «Коли треба
підібрати вбрання, у тебе, безумовно, проявляється талант!», «Мені здається, що
ти добре обміркував те, як виглядаєш», «Я ніколи не бачила раніше, щоб так
накривали стіл – у тебе дивовижна уява». Не треба обмежувати компліменти
вузьким діапазоном власного смаку.
Робіть компліменти про зусилля для досягненні довгострокової мети. «Сину,
прогрес, який ти демонструєш, гідний похвали. Молодець, що так стараєшся».
Чекати, коли дитина досягне досконалості, щоб висловити похвалу, неефективно,
це може послабити ентузіазм ще й слабо допомагає процесу дорослішання.
Робіть компліменти друзям дитини. Але будьте чесними! «Твої друзі
молодці!», «Цей Назар такий хороший хлопець», «Ти знаєш, мені додає
впевненості, що при виборі друзів ти керуєшся здоровим глуздом».
ЯК СУЧАСНА ШКОЛА
ВБИВАЄ ТАЛАНТИ ДІТЕЙ І СТВОРЮЄ ТИСЯЧІ НЕВДАХ
Боляче
спостерігати, як сучасна школа вбиває таланти дітей, калічить їхні душі та
породжує тисячі невдах.
90%
школярів не стануть успішними людьми і проживуть життя невдахи. Наше
суспільство перебуває під гнітючим гіпнозом матриці й не може зрозуміти
очевидних істин. Система освіти безнадійно застаріла. 90% нещасних людей -
більше, ніж просто БАГАТО. Якби завод мінеральних вод випускав 9 з 10 пляшок з
брудною водою, його керівництво точно потрапило би до в'язниці.
Тисячі
шкіл щороку "виробляють" людей, які будуть жити нереалізовано,
самотньо, бідно. Чому це відбувається?
Причини
сьогоднішнього зла потрібно шукати в минулому. Сучасна школа була створена 200
років тому. Цей інститут відповідав певним потребам тогочасного індустріального
століття. У той час в Англії стрімко розвивалося виробництво. З'являлися нові
фабрики, банки, заводи. Для їх обслуговування потрібні були мільйони бездумних,
слухняних виконавців - свого роду біороботів. Тоді й була заснована система,
яка суперечить здоровому глузду, природі дитини, еволюції.
Ідеальна
програма для створення роботів, які є коліщатками у крупному бізнесі.
Ми
знаємо, що діти дуже люблять гратися. Так навчання проходить в десятки разів
швидше, ніж за партою. У дітей дуже багато енергії. Вони люблять сміятися,
бігати, стрибати. Школа карає дітей за будь-який прояв емоцій, життєрадісності,
цікавості. Ні про який розвиток особистості, як фізичний, так і
духовно-інтелектуальний, не може бути й мови. Наша педагогіка побудована так,
щоби знищити індивідуальність, особистість, позбавити дитину своєї думки. Ось
кілька причин, чому школа шкідлива:
1.
Сучасна наука довела, що дитина ефективно вчиться, тільки коли помиляється.
Школа робить все, щоби викликати в дітей страх перед помилками. За неправильні
відповіді карають, ставлять двійку. В майбутньому ці нещасні люди бояться
спробувати щось нове, експериментувати, робити помилки.
2. В
завданнях є тільки 2 відповіді - правильна і не правильна. Таким чином, діти
починають бачити світ плоским. У багатьох задач, насправді, можуть бути тисячі
правильних рішень.
3. У
дітей немає часу думати. Сучасний процес навчання побудований так, що, дитина
постійно завантажена тупою безглуздою роботою. Раніше, за часів розквіту
філософії, учитель виводив учнів на берег річки і давав завдання для роздумів.
Вони могли кілька днів сперечатися, міркувати. Тільки розмірковуючи в тиші, ми
можемо розвивати свій розум.
4.
Сучасна школа вбиває один з вроджених інстинктів - прагнення до пізнання.
Леонардо да Вінчі не вчився в сучасній школі. Тільки завдяки цьому він зміг
розвинути і зберегти жагу до знань. Він все життя робив геніальні відкриття,
залишаючись учнем. Винаходи да Вінчі на 500 років обігнали час. Більшість
студентів, отримавши дипломи, назавжди припиняють вчитися. Вони ненавидять цей
процес. На все життя залишаються духовними інвалідами.
5. Всі
знання, які учні отримують в школі з насильством і приниженням особистості за
11 років, можуть вміститися на п'яти доларовому чіпі, вони нічого не варті.
Світ стрімко розвивається. Інформація швидко старіє і стає непотрібною. Цінне
лише вміння навчатися самостійно, чому якраз і не вчать у школі.
Більшість
людей вже не їздять на віслюках, ніхто не використовує поштових голубів.
Реальність змінилася. Залишилася колишньою тільки феодально-індустріальна
система освіти.
Дорогі
дідусі та бабусі, батьки, якщо у когось є можливість перевести дитину на
позашкільну освіту - подаруйте їй щасливе життя, не замислюючись, забирайте її
зі школи. Дайте їм можливість досягти успіху.
Більшого
зла, ніж школа й уявити важко. Критикуючи шкільну освіту, ми ні в якому разі не
хочемо образити людей-винятків, педагогів від Бога. У них навіть в цьому
шкільному пеклі вистачає мужності та любові до дітей, давати їм знання,
надихати на майбутні звершення. Але це, на жаль, винятки, які тільки
підкреслюють правило.
Дорогі
друзі, розвивайте в собі усвідомленість, допитливість. Ставте собі питання.
ШКОЛА І СТРЕС: КОЛИ ДИТИНА НЕ
ВЧИТЬСЯ, А МУЧИТЬСЯ
Якщо
ваша дитина йде до школи зі слізьми, а ви й самі вже налякані проблемами, які
обіцяє навчальний рік... не поспішайте впадати в паніку!
З самого
початку серпня ми бачили на білбордах і у вітринах зображення дітей з рюкзаками
і квітами, весело крокуючих в школу. Однак багато учнів та їх батьків не розділяють
радість рекламних школярів. Це не означає, що все похмуро і безпросвітно - адже
в школі старі та нові друзі, цікаві заняття та гуртки і багато інших ненудних
речей... Але...
Ох,
нелегка це робота...
Мабуть,
у вересні це "але" виходить на перше місце. І не важливо, чи йде
дитина "перший раз у перший клас", чи вже закінчує школу, життя
ставить перед учнями та їх батьками нові проблеми, які не завжди легко
вирішити. У сучасному світі відвідування школи для дитини та її батьків - біг з
перешкодами. Щороку - нові стандарти і вимоги. Сьогодні вся школа вчиться за
підручником Іванова, завтра за підручником Петрова, а післязавтра тільки автор
Сидоров визнається гідним фахівцем.
Навіть
на Заході, де шкільні програми не зазнають таких невпорядкованих стрибків у
різні боки, фахівці визнають, що всі сторони, залучені в навчальний процес, -
вчителі, батьки та учні - відчувають досить високий рівень стресу, пов'язаний з
початком навчального року.
Блюз і
паніка
З чого складається такий стрес?
По-перше,
це "першовересневий блюз" - печаль з приводу того, що канікули
закінчилися і почалися "важкі будні". Знову уроки, знову враннішнє
збирання до школи, батьківські збори, секції, репетитори і т. д. Важко від
цього не тільки учням, а й батькам.
Діти,
особливо учні молодших класів, далеко не завжди можуть самостійно підтримувати
темп роботи. Мозок ще не дозрів для того, щоб концентрувати увагу довгий час на
окремих заняттях, особливо якщо вони здаються дитині нудними і довгими. Тому
батьки несуть всю відповідальність на своїх плечах. Від цього не тільки
засумувати, а й в паніку впасти можна. Тому, напевно, навіть доречно говорити
про "першовересневу паніку".
По-друге,
у багатьох починається "першовереснева тривога". Як дитина буде
справлятися, як в майбутньому році складуться відносини з вчителями і
однокласниками? Невідомість нового навчального року викликає занепокоєння дітей
і батьків.
Надмірно важкий тягар
Навіть у
радянські часи, коли програма була розміреною і враховувала необхідний баланс
навчання і відпочинку учня, завжди були діти, яким шкільне життя давалося
нелегко. А нинішня програма вимагає від дитини повної самовіддачі. Режим і темп
розкладу на тиждень може бути вкрай напруженим і навіть на межі нездійсненного.
Діти і
співають, і танцюють, і малюють, і пишуть щотижневі реферати, і роблять ще
багато чого. Здавалося б, різнобічний розвиток, що може бути краще? Але серед
такого розмаїття загальнорозвиваючих занять на необхідні предмети залишається
не так вже й багато часу. Вчителі так само стрімголов "несуться"
крізь вимоги нової програми, не маючи можливості приділити час відстаючим
учням. Виходить, "не зрозумів - твої проблеми". Тому нерідко на
додаток до шкільних занять дитина займається ще й з репетитором.
Діти
перед лицем труднощів
Як шкільні перегони впливають на дітей?
Перевтома
і вигорання. Діти, особливо молодші школярі, яким доводиться не тільки
освоювати нові предмети, а й адаптуватися до нового життя, не такі витривалі,
як думають укладачі шкільних програм. Намагання написати щось без жодної
помилки до 2 години ночі швидко виснажують їх фізичні ресурси. Починають
страждати увага і пам'ять. Але зниження темпу навчання загрожує тим, що дитина
відстане від шкільної програми. Тому батьки і вчителі нерідко
"тиснуть" на дитину сильніше, вимагаючи докласти ще більше зусиль. Це
часто призводить до того, що учень не просто втрачає інтерес до навчання, а й
починає відчувати до нього огиду.
Шкільна
тривога. Тиск на школяра, постійні закиди з боку вчителів і батьків, а також
проблеми з однокласниками можуть викликати у дитини страх перед школою. Вона
може просто відмовлятися туди йти, влаштовувати ранкові істерики, навмисно
довго їсти й одягатися. Може навіть прогулювати уроки. А буває, що у неї
розвивається психогенна блювота або піднімається температура. І так кожен день.
Зате у вихідні та свята школяр чудом одужує.
Депресія.
Так, у дітей теж буває депресія. Що вдіяти? Дитина може відчути себе нездатною
до нового життя. У неї щось не виходить, щось викликає сміх однокласників і
осуд вчителів. Навіть якщо вона дуже-дуже старається, не всі проблеми вона може
вирішити сама. Самооцінка падає, псуєтся настрій.
Що
можуть зробити батьки?
Перевтома,
тривога, депресія розвиваються тоді, коли нервова система не отримує можливості
відновлюватися після тривалого розумового навантаження. Особливо якщо до цього
приєднуються негативнї емоції, або якщо мова йде про дитину з діагнозом
"синдром дефіциту уваги".
Звичайно,
батьки не можуть вплинути на інтенсивність шкільної програми, але вони можуть
вплинути на те, як вона буде розподілена в житті дитини. Тому основна порада -
збалансувати режим навчання і відпочинку для того, щоб в учня був час для
відновлення сил.
Взагалі,
більшість рекомендацій батькам школярів банальні, але через постійне
навантаження шкільного року навіть вони не беруться до уваги, відсуваються на
другий план. Адже головне - щоб успішність не впала і чверть була закінчена
добре. Проте варто повернутися до основ.
Один з
найважливіших факторів, який допомагає вирішити багато шкільних проблем, -
повноцінний сон. Дитина 7-10 років повинна спати 10-11 годин. Дослідження
показують, що діти, котрі не сплять достатньо, вчаться набагато гірше, ніж
могли б, якби мали адекватний відпочинок. Втомлений учень стає неуважним, легко
відволікається, погано запам'ятовує матеріал. Йому потрібно набагато більше
часу для засвоєння знань.
Сон є
частиною добре організованого режиму дня. Однак діти не можуть самі себе
ефективно організувати, і батькам необхідно привчати їх до цього. Для дітей
важливі ритуали, пов'язані з розпорядком дня, щоб всі речі були на одному і
тому ж місці і одне заняття звично чергувалося з іншим.
Але не
тільки справи і обов'язки повинні чергуватися. Повчилися - пограли. Дитині
треба обов'язково рухатися. І не тільки тому, що у дітей має бути веселе
дитинство. Фізична активність добре знімає наслідки стресу, допомагає
переключитися на теми, не пов'язані з уроками, і потім зі свіжою головою
продовжити навчання.
Якщо ви
бачите, що дитина, незважаючи на всі спроби знизити рівень стресу, не
справляється з навчанням, у неї розвивається депресія і негативне ставлення до
школи, - подумайте про домашню освіту. Вдома буде набагато легше створити
гнучкий графік, планувати розклад, приділяти більше часу важким для дитини
темам. Якщо ви затятий прихильник соціалізації, то відвідування гуртків та
секцій не забороняється. А в більш старших класах, коли дитина звикне до
навчання, вона цілком може повернутися до школи і продовжити освіту в дитячому
колективі.
10 ПРИЧИН ВІДДАТИ
ДИТИНУ ДО МУЗИЧНОЇ ШКОЛИ
Незважаючи на те, що дитина фальшивить, репетуючи пісні Чебурашки, і слуху
в неї немає; незважаючи на те, що піаніно нікуди поставити, а бабуся не може
водити дитину "на музику"; незважаючи на те, що дитині взагалі ніколи
- англійська, іспанська, секція з плавання, балет і т.д. ...
Є вагомі причини все це подолати і все-таки вивчати музику, їх повинні
знати всі сучасні батьки:
1. Грати на музичному інструменті - це слідувати традиціям.
Всі європейські аристократи були музикантами. Це блискучий апофеоз
світських манер. Дюк Еллінгтон почав грати на роялі тому, що навколо хлопця за
інструментом завжди збираються дівчата. А навколо дівчини?
Увага, батьки майбутніх дружин!
2. Заняття музикою виховують силу волі та дисципліну
Займатися потрібно постійно, регулярно і без перерв. Взимку і влітку, в
будні та свята. Майже з тим же завзяттям, з яким чемпіони тренуються в
спортзалі. Але, на відміну від героїв спорту, граючи на роялі, не зламаєш ні
шию, ні ногу, ні руку.
Увага, суворі батьки! Музика - це виховання характеру без ризику травми: як
добре, що таке можливо!
3. Займаючись музикою, дитина розвиває математичні здібності
Вона вчиться мислити просторово, маніпулює абстрактними звуковими фігурами,
запам'ятовуючи нотний текст. Не випадково Альберт Ейнштейн грав на скрипці, а
професори фізики і математики Оксфорда складають 70% університетського
музичного клубу.
Увага, далекоглядні батьки майбутніх математиків та інженерів! Займатися
музикою приємніше, ніж вирішувати важкі завдання з-під репетиторської палиці.
4. Музика і мова - близнюки-брати
Вони народилися один за одним: спочатку старший - музика; потім молодший -
словесна мова, і в нашому мозку вони продовжують жити поруч. Фрази і речення,
коми і крапки, питання і вигуки є і в музиці, і в мові.
Ті, хто грає на музичних інструментах і співає, краще говорять і пишуть,
легше запам'ятовують іноземні слова, швидше засвоюють граматику.
Меломани-літератори Тургенєв і Стендаль, Борис Пастернак і Лев Толстой, Жан-Жак
Руссо і Ромен Роллан, кожен з яких знав не одну іноземну мову, рекомендують
всім майбутнім поліглотам музику.
Увага, мудрі батьки майбутніх журналістів і перекладачів! Спочатку було
Слово, а ще раніше був Звук.
5. Музика структурна та ієрархічна.
Великі твори розпадаються на менш великі частини, які в свою чергу діляться
на невеликі теми і фрагменти, що складаються з дрібних фраз і мотивів. Стихійне
розуміння музичної ієрархії полегшує розуміння комп'ютера, теж ієрархічного та
структурного.
Психологи довели, що маленькі музиканти, учні знаменитого Шинічі Сузукі,
якщо навіть не досягли значного успіху в розвитку музичного слуху та пам'яті,
зате обійшли своїх однолітків за рівнем структурного мислення.
Увага, прагматичні батьки майбутніх IT-інженерів, системних адміністраторів
і програмістів! Музика веде до вершин комп'ютерних наук; не випадково Microsoft
надає перевагу працівникам з музичною освітою.
6. Музичні заняття розвивають
навички спілкування або, як їх сьогодні називають, комунікативні навички
За роки навчання дитина-музикант познайомиться з галантним і дружнім
Моцартом, жорстким і атлетичним Прокоф'євим, мудрим і філософським Бахом та
іншими дуже різними музичними персонами. Граючи, їй доводиться в них
перевтілитися і донести до публіки їх характер, манеру відчувати, голос і жести.
Тепер залишається один крок до таланту менеджера. Адже для нього чи не
найголовніше - розуміти людей і, користуючись своїм умінням, управляти ними.
Увага, амбітні батьки майбутніх засновників бізнес-імперій! Музика веде від
серця до серця, і найефективніша зброя топ-менеджера - привітна посмішка
"хорошого хлопця".
7. Музиканти ніжні й одночасно мужні.
Як стверджують психологи, музиканти-чоловіки чуттєві, як дами, а
музиканти-жінки стійки та міцні духом, як чоловіки. Музика пом'якшує норов,
але, щоб в ній досягти успіху, треба бути мужнім.
Увага, батьки, які очікують допомоги і підтримки в старості! Діти, які
займалися музикою, співчутливі та терплячі, і тому частіше готові подати своїм
старим батькам ту ж "склянку води".
8. Заняття музикою привчають "включатися по команді"
Музиканти менше бояться страшного слова deadline - термін здачі роботи. У
музичній школі не можна перенести на завтра або на тиждень вперед заліковий
концерт. Життя артиста на сцені привчає до максимальної готовності "на замовлення",
і дитина з таким досвідом не завалить серйозний іспит, співбесіду при прийомі
на роботу чи відповідальну доповідь.
Увага, неспокійні батьки! Музичні заняття в дитинстві - це максимальна
витримка і артистизм на все життя.
9. Музичні заняття виховують маленьких "цезарів", що вміють
робити багато справ відразу.
Музика допомагає орієнтуватися в декількох одночасних процесах: піаніст, що
читає з аркуша, відразу робить кілька справ, - пам'ятає про минуле, дивиться в
майбутнє і контролює сьогодення.
Музика плине у своєму темпі, і музикант не може зупинитися, відпочити і
перевести дух. Так само й авіадиспетчер, оператор ЕОМ чи біржовий брокер
слідкує за кількома екранами, одночасно слухає і передає інформацію. Музика
привчає мислити і жити в декількох напрямках.
Увага, перевантажені та втомлені батьки! Дитині-музиканту буде легше, ніж
вам, бігти по декількох життєвих доріжках і скрізь бути першим.
10. І, нарешті, музика - найкращий шлях до життєвого успіху
Не дивно, що музичне минуле мають багато знаменитостей:
Агата Крісті своє перше оповідання написала про те, чому їй важко грати на
фортепіано на сцені;
Кондоліза Райс, навпаки, найбільше любить грати на публіці у своїй чарівній
концертній сукні,
Білл Клінтон упевнений, що без саксофона ніколи не став би президентом.
Подивіться на успішних людей в
будь-якій сфері, запитайте, чи не займалися вони в дитинстві музикою, можливо,
недовго чи без особливого завзяття? Звичайно, займалися. І у нас є 10 причин
наслідувати їхній приклад.
25 способів
дізнатися у дитини, як справи в школі, не питаючи «Ну, як справи в школі?»
Якщо ви запитаєте у дитини «Ну, як справи в школі?», то, швидше за все,
отримаєте відповідь: «Нормально». А якщо ви дійсно хочете дізнатися, як пройшов
її день, то допоможіть своїй дитині: задайте таке питання, на які можна буде
відповісти докладно.
1. Що найкраще з того, що сталося з тобою сьогодні в школі? Що найгірше з
того, що сталося з тобою сьогодні в школі?
2. Розкажи мені що-небудь смішне, над чим ти сьогодні посміявся?
3. Якби ти міг вибрати, з ким би ти хотів сидіти в класі? А з ким би точно
не хотів сидіти? Чому?
4. Розкажи мені про найкраще місці в школі.
5. Яке найдивніше слово, що ти почув сьогодні? Або може тобі сказали
сьогодні щось дивне?
6. Якби ми запросили сьогодні твого вчителя до нас в гості, що б він мені
розповів про тебе, як думаєш?
7. Кому ти сьогодні допоміг?
8. Чи може, хтось тобі сьогодні допоміг?
9. Розкажи мені, що нового ти дізнався сьогодні?
10. Чи був момент, коли ти відчував себе найщасливішим сьогодні?
11. Чи було тобі сьогодні дуже нудно?
12. Якби інопланетяни прилетіли в ваш клас і забрали когось із учнів, кого
б ти хотів, щоб вони забрали?
13. З ким би ти хотів пограти на перерві з тих, з ким ти ще ніколи не грав?
14. Розкажи мені про щось хороше, що сталося з тобою сьогодні.
15. Яке слово вчитель найчастіше сьогодні повторював?
16. Про що б ти ще більше хотів дізнатися в школі?
17. Чого б тобі хотілося менше робити в школі?
18. З ким би ти в своєму класі міг вести себе краще?
19. Де ти найчастіше граєш на перервах?
20. Хто найсмішніший учень у вашому класі? Чому він такий смішний?
21. Тобі сподобався сьогоднішній обід? Що найбільше сподобалося?
22. Якби завтра ти став учителем, що б ти зробив?
23. Як ти думаєш, може, комусь з вашого класу краще піти зі школи?
24. Якби ти міг помінятися з кимось в класі місцями, хто б це був? Чому?
25. Розкажи мені про три різні випадки, коли ти використовував олівець
сьогодні в школі.
Від психолога...
Як прищепити дитині хороші і правильні звички? Кожна дитина має свій
унікальний і неповторний характер, проте прищепити хороші і правильні манери і
звички можна і тихоні, і непосиді. Все в руках їх батьків! Тобто - у ваших
руках! Хороших звичок багато, і кожен батько хоче, щоб його дитина придбала
більшість з них, щоб за неї не було соромно в суспільстві, щоб сама дитина
могла «на автоматі» стежити за чистотою, дотримуватися гігієни, а бажано - і
розпорядку дня, робити ранкову зарядку. Але мене, як дитячого психолога, завжди
цікавило, чому в деяких випадках батьки так завзято бажають, щоб дитина
надходила, як того вимагає суспільство, але не так, як вчинили б вони самі у
схожій ситуації? Наприклад, якщо вам неприємно розмовляти з якоюсь людиною
(випадковим супутником в поїзді, або з гостем на вечірці), швидше за все, ви
якомога швидше знайдете привід закінчити бесіду, і не будете просто з
ввічливості витрачати свій час. Тим не менш, від дітей ми будемо очікувати
важливої розмови з незнайомим дорослим, хоча більшості дітей досить нудно
слухати питання про те, як у них справи в школі, чи є у них там друзі, які у
них оцінки і т.д.Якщо в сім'ї присутнякультура харчування, дитині в голову не
прийде їсти перед комп'ютером. Значить, хтось у вас саме так їсть ...Часто ми
робимо речі, рівно протилежні тому, чого чекаємо від наших дітей. Більшість з
нас вранці негайно кидається перевірити електронну пошту і соцмережі, ще до
того, як поснідає. Мушу визнати, що сам входжу до числа цих людей! Багато людей
навіть у дорослому віці не заправляють ліжко, деякі дивляться щовечора
телевізор, решта безвилазно сидять перед комп'ютером. Здавалося б, дивно
вимагати від дітей іншої поведінки. Чому ж ми це робимо? Хочемо, щоб діти були
краще нас самих? Або нам заважають наші хибні уявлення про те, що таке
пристойно і непристойно? Тобто, насправді, ми не бачимо нічого поганого в тому,
щоб дивитися телевізор з келихом вина в одній руці і мобільним телефоном в
іншій, але не можемо собі в цьому зізнатися?Безумовно, є звички, від яких дуже складно
відмовитися. Це, в першу чергу, стосується харчових пристрастей. Ми не
дозволяємо дітям їсти багато цукерок, тому що це дійсно не дуже корисно, хоча
іноді самі не можемо себе стримати і їмо зайве солодке. Люди, які курять, не
хочуть, щоб курили їхні діти, і це абсолютно зрозуміло.Однак від багатьох
шкідливих звичок відмовитися досить легко. Приміром, звичка дивитися за їжею
телевізор не менш шкідлива, ніж сигарета з кавою. А відмовитися від неї і
подавати дітям правильний приклад набагато простіше. Газовані напої шкідливі
для здоров'я, і не так вже складно їх не пити. Тим не менш, в реальному житті
ми часто бачимо, як доросла людина вимагає від дитини виконання якогось
правила, яке в конкретній сім'ї не дотримується. Природно, дитина несвідомо це
розуміє і дратується, чому це його змушують робити зарядку (перестати грати в
комп'ютер або телефон, не їсти багато солодкого, почати читати книги і т.д.),
коли вся інша сім'я (або, принаймні, батьки ) прекрасно живе по-іншому.Чи
вірите ви насправді в те, що у дитини можна виховати звичку, відмінну від тієї,
яка прийнята в його родині? Відповідь на це питання очевидна, і ще раз доводить
- будь-яка звичка прищеплюється дитині тільки особистим прикладом його батьків
та інших значущих дорослих. Виховний процес буде ефективним лише в тому
випадку, якщо дитина щоденно перейматиме від батьків, які правильно поводяться,
а не просто слухати безкінечно повчання
Поради батькам, що
допомагають дітям учитися
Намагайтеся займатися з дитиною так, щоб вона не нудьгувала під час занять.
Інтерес — найкраща з мотивацій.
Повторюйте вправи. Розвиток розумових здібностей дитини визначають час і
практика. Якщо якась вправа не виходить, зробіть перерву, поверніться до неї
пізніше або запропонуйте дитині легший варіант завдання.
Не виявляйте зайвої тривоги з приводу недостатніх успіхів і незначного
просування або навіть деякого регресу вашої дитини.
Будьте терплячими, не поспішайте, не давайте дитині завдань, що виходять за
межі її інтелектуальних можливостей.
У заняттях з дитиною треба знати міру. Не змушуйте дитину виконувати
вправу, якщо вона весь час крутиться, стомилася, неврівноважена. Спробуйте
визначити межі витривалості дитини, збільшуйте тривалість занять щоразу на
невеликий відрізок часу.
Бажано використовувати ігрову форму занять, оскільки діти погано сприймають
чітко регламентовані, повторювані, монотонні заняття.
Уникайте несхвальної оцінки, знаходьте слова підтримки, частіше хваліть
дитину за терпіння, наполегливість тощо. Ніколи не порівнюйте дитину з іншими
дітьми. Формуйте в неї впевненість у своїх силах, високу самооцінку.
Можливі причини
складностей у навчанні дітей
Дитина нездорова.
Дитина швидко стомлюється, а регулювати свій темп неспроможна.
Батьки не вміють допомогти дитині або ставляться до неї як до підлітка (пояснять
лише раз, вважаючи, що цього досить) або як до малюка — повторюють те саме
безліч разів.
Дорослі не вміють зацікавити дитину навчальною працею як захопливою грою.
Дитина не в змозі уважно працювати в школі і вдома, оскільки навчальна
завантаженість для неї непосильна (не звикла працювати).
Батьки надто пригнічують дитину - учня погрозами й покараннями. Не вміють
своєчасно схвалити й підбадьорити маленьку людину.
Дорослі не вміють чітко пояснювати, давати ділові поради.
Батьки не дотримуються принципу єдності вимог у навчанні: кожен нав'язує
дитині свій стиль роботи.
Профілактика грипу та ГРВІ
ПАМ’ЯТКА
Що потрібно знати про грип та заходи профілактики
Серед
інфекційних захворювань, які офіційно реєструються в Україні, грип та ГРВІ в
загальній сукупності становлять понад 90%. Щороку практично кожний шостий
мешканець України залучається до епідемічного процесу з грипу та ГРВІ.
Грип –
гостре інфекційне захворювання. Джерелом інфекції при грипі є хвора людина.
Особливо заразна інфікована людина при грипі в розпал хвороби, в гарячому
стані. Період зараження продовжується в середньому 4-7 днів. Передача інфекції
відбувається головним чином повітряно-крапельним шляхом.
Симптоми
захворювання: раптове
підвищення температури тіла більше 38ºС, біль у горлі, головний біль, кашель,
утруднене дихання, біль у м’язах, інколи може бути блювота, діарея.
Як попередити захворювання на грип
-
Уникати контакту з особами, що мають прояви грипозної інфекції;
-
Обмежити відвідини місць великого скупчення людей;
- Часто
провітрювати приміщення;
-
Прагнути не торкатися очей, носа, рота немитими руками;
-
Уникати обійми, поцілунки і рукостискання;
-
Прикривати ніс і рот при чханні або кашлі одноразовою носовою серветкою, яку
зразу ж після використання потрібно викинути;
- Якщо у
людини є симптоми грипу, то необхідно триматися від неї на відстані не менше
двох метрів.
Основним
захистом проти грипу та попередження ускладнень при розвитку захворювання є
проведення
щеплення проти грипу
За
даними експертів у епідемічному сезоні 2013-2014 років в Україні прогнозується
переважна циркуляція вірусів грипу A/California/7/2009 (H1N1),
A/H3N2/Victoria/361/2011b, B/Massachusetts/2/2012. Усі зазначені штами ввійшли
до складу актуальних сезонних вакцин проти грипу на сезон 2013-2014 років як
такі, що рекомендовані ВООЗ для виробників грипозних вакцин.
Отримати
консультацію щодо вакцинації можна в лікувально-профілактичному закладі за
місцем проживання або територіальних закладах Держсанепідемслужби
При
появі симптомів грипу необхідно обов’язково звернутися до лікаря! Пам’ятайте,
що здоров’я у Ваших руках
Немає коментарів:
Дописати коментар